18 березня 2025 р. могло б виповнитися 84 роки Кучеру Володимиру Олександровичу - кандидату медичних наук, доценту кафедри фтизіатрії з курсом клінічної імунології та алергології Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова. На жаль, 22 червня 2024 року його не стало, але світла пам’ять про нього живе в серцях колег, учнів та всіх, хто мав честь знати цю видатну людину.
Народився в м.Черкаси , в сім’ї журналіста та вчителя.
Навчався в Івано-Франківському медичному інституті, який закінчив 1969р.
З серпня 1969р. почав працювати в Остропольському протитуберкульозному диспансері, на посаді головного лікаря, у зв’язку з реорганізацією закладу в 1971 р. почав роботу на посаді завідуючого протитуберкульозного та пульмонологічного відділення Остропольської лікарні №2.
У 1972 р. вступив до спеціальної клінічної ординатури на кафедрі пульмонології Вінницького медичного інституту, яку закінчив у серпні 1974р.
5 років працював лікарем - фтизіатром в м. Івано-Франківськ.
В 1978р. захистив кандидатську дисертацію та був прийнятий на посаду асистента кафедри фтизіатрії Вінницького медичного інституту.
З 1980р. по 1982р. перебував у відряджені в м. Кабул, Афганістану, як викладач-консультант Кабульського медичного університету.
Під час відрядження написав книгу про лікування туберкульозу, яка була перекладена на фарсі.
Після повернення в країну в 1982 році продовжив викладацьку діяльність на кафедрі фтизіатрії Вінницького медичного інституту. Паралельно з викладацькою діяльністю Володимир Олександрович організував студентський театр мініатюр, для якого власноруч писав сценарії, вірші, пісні.
Театр проіснував 2 роки, а лікарі, що брали в ньому участь і досі згадують ті незабутні емоції, та вечори вистав, на які збирався весь інститут.
У 1987 році Кучер В.А. був призначений на посаду доцента кафедри фтизіатрії, а з 1997 року до 2021 року очолив курс післядипломної освіти лікарів по фтизіатрії.
З 1990 року перший почав займатись лазеротерапією у пульмунологічних хворих, на початку 2000-х років провів курс лекцій по лазеротерапії для лікарів Варшавського медичного університету.
Володимир Олександрович мав велику бібліотеку, книги з якої були прочитані ним неодноразово.
Він і сам був письменником, членом спілки журналістів Вінниці.
До прикладу, написав книгу про лауреата Нобелівської премії Ваксмана, вченого, що відкрив стрептоміцин – ліки, що врятували мільйони пацієнтів. Він написав велику книгу про історію Вінницького протитуберкульозного диспансеру – «Фтизіатрія Вінничини».
А разом з професором Ю.М. Мостовим була видана книгу «У джерел антибіотикотерапії».
Його твори носили не лише професійний зміст, бо він мав дуже широке коло інтересів, мав енциклопедичні знання і мав відповідь на будь які запитання з різних галузей життя.
Його захоплювала поезія, тому разом з донькою – студенткою факультету іспанської мови Київського університету іноземних мов, переклали вірші кубинського дисидента Антоніо Герерро Родрігеса.
Він любив українську мову та фольклор і тому допомагав доньці у написанні 2-ох книг, присвячених порівнянню прислів’їв та приказок в українській, англійській та іспанській культурах.
Він виховав і навчив лікарської справи велику когорту лікарів, що продовжили його справу у різних куточках світу.
Як лікар, він продовжував лікувати пацієнтів до тих пір, доки міг тримати в руках рентгенівський чи МРТ знімок. До нього звертались пацієнти не тільки з інших міст та країн, а й континентів.
Його любили , не лише як лікаря - професіонала та вчителя, а й як людину , яка завжди готова допомогти іншим. Під час спілкування з Володимиром Олександровичем кожен отримував частинку його доброти, підтримки та співчуття.
Він втілив принцип Consumor aliis inserviendo ( Світячи іншим, згораю сам) у своє життя.
Сьогодні, у день його народження, з вдячністю згадуємо його працю, відданість своїй справі та глибоку людяність. Світла пам’ять!